Наталія Гордієнко - Розмова З Татом

Тато, знаєш, я ішов тоді в безкрайність,
Не шукав нічого, просто був собі.
А вона, немов промінчик серед ночі,
Вільний подих серед тиші в темноті.

І відтоді серце б'ється дивно, тату,
З кожним кроком наче рветься із грудей.
Я боюся втратити завчасно
Ту дорогу, що до серця приведе.

Тату, тату, я в її тенета втрапив!
У полон її очей безмежних.
Тату, тату, якби ж міг тоді я знати,
Що від чар її буду залежний.

Дай мені свою пораду мудру, тату,
Як мені її в устах забути.
Раптом так вона не зможе покохати?
Як мені із почуттями бути?

Знаєш, тату, я її побачив вперше,
Наче зупинився світ на мить.
Все звичайне раптом стало іншим,
Море глибше, небо ніби спить.

Біля мене і щось мене тримає,
Наче нитка між серцями пролягла.
Я боюся, тату, що вона не знає
Про мої безмежні почуття.

Тату, тату, я в її тенета втрапив!
У полон її очей безмежних.
Тату, тату, якби ж міг тоді я знати,
Що від чар її буду залежний.

Дай мені свою пораду мудру, тату,
Як мені її в устах забути.
Раптом так вона не зможе покохати?
Як мені із почуттями бути?

Я між розумом і мріями блукаю,
Між словами, що не зміг я їй сказати.
Підкажи, татусю, як же доказати,
Що кохання - це не страх, а благодать.

Тату, тату, я в її тенета втрапив!
У полон її очей безмежних.
Тату, тату, якби ж міг тоді я знати,
Що від чар її буду залежний.

Дай мені свою пораду мудру, тату,
Як мені її в устах забути.
Раптом так вона не зможе покохати?
Як мені із почуттями бути?
Як мені із почуттями бути, тату?