Ropan - Вікно

Просить ждука милостиня,
люди черстві, як хліб.
Вчора ти біг марафон,
а сьогодні вже інвалід.
В госпіталі, чисто постіль,
на підвіконні постіль.
Через замерзле вікно
дивлюся на світ,
Здається на осліп.
Згоріла молодість хлопця,
від холода нили кості.
Так хочеться звідси втекти,
кудись на безлюдний острів.
Міняю чотири стіни,
на вільний безпільний простір.
Мамо, я так втомився,
знову приперлися гості.
Покиньте мене усі!
Тут так мало кисню,
вколіть мені заспокійливе,
краще картинка зі снами без змісту.
Я чую голоси друзів,
яких вже поряд нема.
Їх білою ковдрою вкрило
навіки холодна мертва зима.

Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно

Вради купують собі нові мерси,
будують вілли.
Люди збирають покрихті для фронту.
Знову обдурили,
не додали, не додивились.
Краще пішли, а ми залишились.
Десь по оселям тихенько зашились,
хочем, щоб швидко усе закінчилось.
Ні, так не буде, шановні!
Зрадників та ворогів всюди повно,
все продадуть за бумажки коштовні.
Сумно, але схематозно налаштовано,
не заплатити вже, як колись листям каштану
за марку поштову.
Життя за відком мене не влаштовує,
тому хай краще буде за шторою.

Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно
Людям все одно
В них своє кіно
В них своє життя
В них своє вікно