Volodymyr Dantes - Треба Йти

Стіл на стіл, чорний наче твої очі,
Стіл для закриє нас від тих, хто не схоче.
З руки у обличчя створюють маленький світ,
Не тільки моя, а тобі вже час іти.

Просто чекай, далі буде твоя черга.
Ні, не питай, я з тобою недаремно.
Так, я кохаю, що земля йде з-під ніг.
Тільки ще не твою, вибач, знаєш, треба йти.

Тільки те, що є, повинна відійти.
Ти від мене знову на згадку,
Погляд на дії лишив сліди.
І знов знов.
Тільки те, що є, повинна відійти.
Ти від мене знов на згадку,
Погляд на дії лишив сліди.
І знов знов.
І знов знов.
І знов знов.
І знов знов.

Тіло на тілом, м'ята, свіжий, мокрий постіль,
Сильно у губах п'яться сплутане волосся.
Обійми на прощання, усмішка в домовім,
Так, потім буде твоя, зараз час іти.

Потилих гнів, м'язи всотуються смачно,
Били в очах зі словами про кохання.
Моє кожне "так" на важке, коротке "ні".
Я вже майже твоя, зараз, вибач, треба йти.

Тільки те, що є, повинна відійти.
Ти від мене знову на згадку,
Погляд на дії лишив сліди.
І знов знов.
Тільки те, що є, повинна відійти.
Ти від мене знов на згадку,
Погляд на дії лишив сліди.
І знов знов.
І знов знов.
І знов знов.
І знов знов.
І знов знов.